Розум — це здатність використовувати

навколишній світ без руйнування цього світу.

Аркадій та Борис Стругацькі

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; фор­мувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, на­сильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім'я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Обладнання: комп’ютер, відеоролики із записами подій на ЧАЕС, портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, фотографія станції та зриву на «Фукусімі».

Двадцять п'ять років тому сталася подія, в результаті якої про невеличке українське місто Чорнобиль дізнався увесь світ. Подія, яка продемонстру­вала всю силу і нещадність атома. Та чорна п'ятниця 26 квітня 1986 року поділила історію людства на дві епохи: дочорнобильську і післячорнобильську. В ніч з 25 на 26 квітня 1986 року мирний атом перетворився на бойовий. За час, що минув, проблема радіаційної безпеки не втратила актуальності. Наразі невідомо, скільки століть, скільки поколінь розпла­чуватимуться з безжальним атомом. Чорнобиль — це важка спадщина для нащадків...

Чорнобильська трагедія торкнулася долі мільйонів людей і пройняла всі сфери життя — від побуту до академічної науки. Дуже хочеться сподіватися, що людство зробить висновок з того уроку долі. Адже все, що ми маємо — і блага цивілізації, і низку катастроф — це результат наполегливої і невпинної праці людського розуму. Тому дуже важливо, щоб девізом усіх починань людини став вислів братів Стругацьких.

ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ

I.       Організаційний момент

II.      Основна частина

 «Третій Ангел просурмив і впала з неба велика звізда, що горіла, немов світильник. І впала на третину рік і на джерела вод. Ім'я цієї звізди — полинь. І тре­тина вод стала полином. І багато людей вмерли від вод, тому що вони гіркими стали...» (Біблія. Новий завіт. Откровепня святого Івана Богослова).

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год 23 хв 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобиль­ської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що зна­ходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атом­ній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1970 році. У 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

Подивіться, як будувалася станція. ( Відеоролик «Start»)

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

Тієї мирної весняної української ночі на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О 1 год 23 хв 40 с, коли всі спали безтурботним сном, спалахнув четвертий реактор Чорнобильської атомної станції.

Перегляд відеоролика «1986»

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора за тривогою прибули пожежники з охорони Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володими­ром Правиком.

23-річний Володимир Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення — направив свій пожежний загін на дах машинного залу. Адже в цьому залі знаходились усі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

Файл «Герой Радянського Союзу»

—  Начальник караулу військової пожежної час­тини з охорони Чорнобильської АЕС міста При­п'яті лейтенант Правик Володимир Павлович, 24 роки.

—  Начальник караулу спеціалізованої військо­вої пожежної частини з охорони міста Прип'яті лейтенант Кибенок Віктор Миколайович, 23 роки.

—   Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини міста Прип'яті сер­жант Ващук Микола Васильович, 27 років.

—   Старший пожежник спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Тишура Володимир Павлович, 27 років.

—   Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Ігнатенко Василь Іванович, 25 років.

—   Пожежник спеціалізованої пожежної час­тини старшина Титенок Микола Іванович, 24 роки.

Вони загинули, рятуючи люд­ство від катастрофи на Чорнобильській атомній станції 26 квітня 1986 року. Вічна їм пам'ять і вічна слава!

На п’яту годину ранку пожежу було ліквідовано. Ціною життя відважних.

Пожежники були першими, хто ціною власного життя зменшив і так страшні наслідки аварії. А потім були інші. Пожежу загасили, але ядерне паливо продовжувало горіти.

Відеоролик «namedni».

З вертольотів в полум’я реактора скидали тисячі мішків, сотні тонн піску. Завдання було дуже небезпечне, і не тільки із-за радіації.

Відеоролик «mi8»

Серед тих, хто першими опиняється па місцях, позначених смертю і болем, обов'язково є медики. їм не звикати до екстре­мальних умов. Але тоді, у 1986-му, мало хто знав, що собою пред­ставляє аварія на ЧЛЕС. Це — пізніше. А тоді, у травні 1986-го, вірні своєму обов'язку, медпрацівники поспішили в «зону». їм першим було найважче. Насамперед тому, що знали, як це може позначитись із часом на здоров'ї людей. Про себе тоді ніхто не думав.

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. У результаті аварії стався викид величезної кількості радіоактивних речовин з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

Йод-131, цезій-134, -137, стронцій-90, нлутоній-239, нлутоній-240. Увесь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся па тери­торіях України, Білорусії та Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 % території України. В життя мільйонів людей увійшли слова «радіація», «зона», «ліквідатор», «відселений».

Л на квітучий українській землі з'явились пусті міста і села, мертвий ліс, до якого не можна підходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна нити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей про­живають у забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть понад 35 тисяч людей пов'язана з аварією на ЧАЕС та її на­слідками.

Радіація — невидимий і тому підступний ворог усього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу. Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. їх дуже мало. Та все ж живуть.

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомир­щини, Київщини, Чернігівщини. Найбільше пострансдали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростенський райони.

Дорога в нікуди... Точніше, вона в Чорнобиль, але вона не має вороття. Чорнобиль... Раніше це слово асоціювалося зі спокоєм і красою, а тепер — зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: «Пити воду — заборонено», «Радіація».

Здавна чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, пре­красними місцями відпочинку, лісами, багатими на ягоди, гриби, горіхи славилась чорнобильська земля. Та тільки до жахливої ночі 1986 року. Відтоді ця земля почала називатися «зоною».

. Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорбот­ним часом ядерного апокаліпсису. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.

«Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально. Офіційно зареєстровано ліквідаторів аварії 233507 чоловік.

У ці дні до Чорнобильської трагедії привернута увага як української, так і світової громадськості.

Жодна катастрофа ХХ ст.. не мала таких тяжких екологічних наслідків. Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5млн га території України (32 райони, 6 областей), більша частина яких – сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5млн га лісів. У водах Дніпра, Прип’яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів і через 6 років була у 10–100 разів вищою, ніж до аварії. Практично майже 200т було викинуто з реактора. Невелика частина майже миттєво випарувалася, частина була розкидана навколо реактора, частина знову впала в реактор і почала плавитися від власного тепловиділення . 8 із 140 тонн ядерного палива були викинуті вибухом в атмосферу. Розповсюдження перших порцій радіоактивності відбулося в північно-західному та західному напрямах. Пройшовши територією СРСР, 26–27 квітня вона досягла Польщі, Фінляндії, Швеції, 27–29 квітня – Центральної Європи. Сильні дощі 30 квітня і 1 травня були радіоактивними у Франції, Австрії, Угорщині, Чехословаччині. Потім радіоактивні маси повітря досягли Голландії, Великобританії, перейшовши через територію Югославії, Італії, Греції. Підвищення радіаційного фону спостерігалося також в КНР, Японії, Індії, Канаді і США. Поверхня Землі зазнала забруднення в 400 разів більшого, ніж після вибуху бомби в м. Хіросіма.

Місто Хіросіма вперше в світі взнало, що означає «радіація» в уже далекий 1945 рік, коли США скинули атомні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі. В той час наближалася до кінця ІІ світова війна.

І знову, всередині березня цього року атомна небезпека повернулася в Японію. Тільки тепер бідою став «мирний» атом. Після потужного землетрусу в Японії зірвалися чотири енергоблоки на станції !Фукусіма».

Перегляд фото з файлу «Фукусіма». 

І хоча наслідки аварії величезні, але все ж вони значно менші, ніж після аварії на ЧАЕС, так як реактори на японській станції до вибухів встигли загасити. Різні причини аварій, різні наслідки. Але є все ж таки в них і спільне: станції  старі, із устарілим обладнанням, але вони працювали без збоїв і на їх безпечність не звертали увагу.

Аварія на «Фукусімі» нагадала всьому світу про небезпеку, яка загрожує йому. Укриття на ЧАЕС робили тимчасове, строк його експлуатації закінчився ще 2006 року, необхідне нове. Країни, які вимагали повного закриття станції, обіцяли допомогу у побудові нового саркофагу, але ці обіцянки не були виконані.

На  минулому тижні на Донорську конференцію, присвячену 25-річниці трагедії на ЧАЕС, в Київ з’їхалось півсвіту. Рівень делегацій – найвищий: два генеральних секретаря (ООН і Ради Європи), п’ять президентів, біля двох десятків прем’єр-міністрів і керівників урядів.

Приїхали не з пустими руками. Плату за безпеку «ядерної бомби з часовим механізмом» у загальну копилку поклали 29 країн. Суми вкладів визначалися рішеннями урядів: США – 123 мільйона євро, Франція - 47, Польша - повтора. Росія  передала 45 мільйонів евро, а вклад самої  Укра­їни- 29 мільйонів. Всього – 550 млн. Але і цих грошей недостатньо, щоб повністю побудувати нове Укриття.

Файл «Укриття»  

ПІДСУМОК ЗАХОДУ

Проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов'язаних зі скорботним часом ядерного апока­ліпсиса. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам'яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго чутимемо її дзвони. Во­ни лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров'ям, життям.

 «Мирний атом» став для України і при­леглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧА­ЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам'яттю до часу померлих від радіаційного смерчу.

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії — це не свято, 26 квітня — це день, коли кожна людина повинна запитати себе: «Хто я? Для чого живу на цьому світі? Як живу? Чим можу до­помогти іншим людям?»

Сама природа зробила нам застережен­ня: «Люди, не будьте байдужими, жорстокими, без­печними! Пам'ятайте, що доля планети, доля всього людства, майбутнє — у ваших руках!»