Чорнобильські дзвони

На сцені актової зали приспущений Держав­ний прапор України із траурною стрічкою, над сценою напис «Чорнобиль: наш гріх і біль... 1986-2010». Біля сцени – виставка літератури, фотографій, газетних матеріалів, які стосуються Чорнобильської катастрофи та її наслідків.

Вступне слово вчителя. Минуло двадцять чотири роки від дня однієї з найтрагічніших подій в історії всього людства, найжахливішої події нашої дер­жави – аварії на Чорнобильській атомній станції. 26 квітня 1986 року увесь світ побачив силу і не­щадність атома, який здатний, вийшовши з-під контролю людини, не лише знищити людство на Землі, а й спопелити весь світ. Історія після тієї чорної п'ятниці стала поділеною на дві епохи: дочорнобильську і післячорнобильську. Та, зви­чайно, найбільше потерпіла від цієї трагедії Ук­раїна. Ядерний кинжал врізався в саме серце України, променевий скальпель пройшовся по генетичному коду великого народу. Сьогодні не згадуємо про гігантські матеріальні збитки, сьо­годні говоримо про велику трагедію нації. Скількох людей уже поглинув ядерний монстр, скільки залишилося інвалідами. І скільки століть, скільки поколінь розплачуватимуться з безжаліс­ним атомом – невідомо. Адже ще і сьогодні, через двадцять років, ми ще не усвідомлюємо всіх наслідків лиха, не осягаємо всієї глибини ката­строфи.

Ведучий І. Ту мирну українську ніч на берегах Прип'яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтемнішою. І не сповіщала про біду. Навпаки, усі жителі містеч­ка атомників ще звечора чекали від природи хо­рошої погоди. Наближалося Першотравневе свя­то, можна було б виїхати до Чорнобиля. Назва райцентру походить від назви різновидності гірського полину — чорнобилки. Спочатку так іменувалося древнє поселення, потім — місто, а за ними й сучасна атомна електростанція.

Хочу зачитати вам уривок з Біблії. Слова Івана Богослова: «І велика зоря спала з неба, падаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А жменя зорі тії Полин… і стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона»  Що ж означає назва Звізда-Полин? Історики вважають, що назва «чорнобиль» походить від «чорнобильника», як раніше називали траву полин.

Доля людства нерозривно пов’язана з енергією. У середині минулого століття людина почала керувати енергією атома. Ядерна енергія не збільшує концентрацію вуглекислого газу в атмосфері, не викликає кислотних дощів. Проте проблема використання АЕС існує. Чому деякі вчені виступають за використання атомної енергетики?

На користь АЕС свідчать дані про те, що такі станції використовують мало «палива» порівняно ТЕС.

На електростанції потужністю 2000МВт використовують:

Мазуту – 6,3 тис. т.

Вугілля – 10 тис. т.

Урану – 180 кг.

При нормальній експлуатації імовірність постраждати від радіації в зоні АЕС менша, ніж небезпека потрапити під блискавку.

Але вчені не врахували, що люди можуть халатно відноситися до своїх професійних обов’язків: персонал станції допустив помилки в роботі, грубо порушив техніку безпеки, був недостатньо кваліфікованим; з боку державних органів не було достатнього контролю за роботою реактора.

І в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу з мирного перетворився на бойовий і аварійний. Відлік пішов на години, хвилини, се­кунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподіване велетенське полум'я розірва­ло нічну темряву. Трапилося це за 130  кілометрів на північ від Києва.

Жодна катастрофа ХХ ст.. не мала таких тяжких екологічних наслідків. Сильним радіоактивним забрудненням уражено 5млн га території України (32 райони, 6 областей), більша частина яких – сільськогосподарські угіддя, забруднено 1,5млн га лісів. У водах Дніпра, Прип’яті, Київського водосховища концентрація радіонуклідів і через 6 років була у 10–100 разів вищою, ніж до аварії. Практично майже 200т було викинуто з реактора. Невелика частина майже миттєво випарувалася, частина була розкидана навколо реактора, частина знову впала в реактор і почала плавитися від власного тепловиділення . 8 із 140 тонн ядерного палива були викинуті вибухом в атмосферу. Розповсюдження перших порцій радіоактивності відбулося в північно-західному та західному напрямах. Пройшовши територією СРСР, 26–27 квітня вона досягла Польщі, Фінляндії, Швеції, 27–29 квітня – Центральної Європи. Сильні дощі 30 квітня і 1 травня були радіоактивними у Франції, Австрії, Угорщині, Чехословаччині. Потім радіоактивні маси повітря досягли Голландії, Великобританії, перейшовши через територію Югославії, Італії, Греції. Підвищення радіаційного фону спостерігалося також в КНР, Японії, Індії, Канаді і США. Поверхня Землі зазнала забруднення в 400 разів більшого, ніж після вибуху бомби в м. Хіросіма.

Неподалік Чорнобиля зберігалися арсенали ядерних боє­припасів. У разі детонації наслідки вибуху важко навіть уяви­ти. Тож обійшлися ми на той час дорогою ціною, але не найдорожчою порівняно з тим. що могло статися.

Але що може бути дорожчим за людське життя? До 1994 року більше 125 тис людей померли від хвороб викликаних радіацією. Результатом Чорнобильської катастрофи є підвищення рівня захворюваності дітей, особливо хворобами крові, нервової системи, органів травлення та дихальних шляхів.

Першими до палаючого ядерного монстра кинулися 28 пожежників, виконуючи присягу на вірність народу і. в буквальному ро­зумінні слова, затулили собою палаючу станцію,  зберігши людство від ще страшнішої трагедії, яка могла статися.

 (Чути стук метронома, на його фоні зачиту­ються прізвища пожежників і підносяться їхні фо­тографії.)

 Начальник караулу військової пожежної час­тини з охорони Чорнобильської АЕС міста При­п'яті лейтенант Правик Володимир Павлович, 24 роки.

 Начальник караулу спеціалізованої військо­вої пожежної частини з охорони міста Прип'яті лейтенант Кибенок Віктор Миколайович, 23 роки.

 Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини міста Прип'яті сер­жант Ващук Микола Васильович, 27 років.

 Старший пожежник спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Тишура Володимир Павлович, 27 років.

 Командир відділення спеціалізованої військової пожежної частини старший сержант Ігнатенко Василь Іванович, 25 років.

 Пожежник спеціалізованої пожежної час­тини старшина Титенок Микола Іванович, 24 роки.

Вони загинули, рятуючи люд­ство від катастрофи на Чорнобильській атомній станції 26 квітня 1986 року. Вічна їм пам'ять і вічна слава!

На п’яту годину ранку пожежу було ліквідовано. Ціною життя відважних. Пом’янімо ж їх хвилиною мовчання і зробімо усе, щоб більше ніколи не палала Звіздар-Полин.

 (Чути стук метронома.)

Хвилина мовчання... Хвилина мовчання...

Послухай і серцем почуєш в цей час:

Як гомін струмка, як пташині ячання,

Здаля голоси долітають до нас.

Отам, над Дніпром, де заграва устала

Червона, мов цвіт бойових прапорів,

Щоб рідна земля у вогні не палала,

Як темної ночі Чорнобиль горів.

Ця мить — не прощання, а вічне стрічання

Із тими, кого вже не стрінемо ми.

Коли наступає хвилина мовчання,

У пам'яті нашій клекочуть громи

За лічені години неймовірними зу­силлями і навіть ціною життя, в першу чергу, по­жежників, працівників станції, солдатів, метро- і мостобудівників, транспортників, пожежу на ЧАЕС було ліквідовано. Але зруйнований реак­тор, ніби велетенський змій-горинич, посилав у атмосферу величезні дози радіоактивного випро­мінювання, яке несло смерть тисячам і тисячам землян не одного покоління. А в злотоверхій Москві Політбюро ЦК КПРС у цей час розгляда­ло питання про те, як приховати правду про страшну аварію і від свого народу, і від світової громадськості.

«Цілком таємно. Протокол № 8 засідання Політбюро ЦК КПРС   від  28.04.1986 р.... п. 5. Підготувати, ураховуючи думки, які прозвучали на засіданні Політбюро, і передати у програмі «Час» 28.04.1986 р., опублі­кувати в газеті «Известия» і республіканських га­зетах України 29.04.1986 р. повідомлення про ава­рію на ЧАЕС (додається).

Додаток.

Повідомлення для преси. «Від Ради Міністрів СРСР. На Чорнобильській атомній станції сталася аварія, пошкоджений один з атомних реакторів. Уживаються заходи з ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надаєть­ся допомога. Створено урядову комісію...». Жодного слова про те, яка загроза нависла над населенням багатьох областей не тільки Украї­ни, а й Білорусі, Росії, Польщі, Скандинавії, Румунії, Болгарії...

ЗО квітня рівень радіації в Києві досяг 3000 мілірентген на хвилину при природному 14–25. І за цих умов 1 травня у столиці України за безжалісною вимогою московського керівництва відбулася демонстрація.

Запрошені на урядові трибуни тра­диційно збиралися за 30–40 хвилин до початку демонстрації. Проте «перший» того разу затри­мався – з'явився за 3–4 хвилини до початку уро­чистостей. Щербицький швидко під'їхав до стоянки, вискочив без допомоги ад'ютанта з маши­ни й нетактовно висловився на адресу тих, хто приготувався рапортувати про готовність до де­монстрації. Потім голосно заявив: «Він мені ска­зав: «Если сорвешь демонстрацию – исключим из партии». Під словом «він» мався на увазі Ми­хайло Горбачов.

.Це вже пізніше відбува­лися: евакуація населення із 30-кілометрової зони, масове залучення людей, техніки до спорудження саркофага над зруйнованим реактором. А тоді, в перші тижні після вибуху – повна невідомість. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення з Прип’яті. За дві години її закінчено. А в місті проживало 50 тисяч жителів. 29 почалася евакуація з 30-кілометрової зони.

У вірші «Полинова балада» Тамара Коломієць пише:

Дітей із Прип’яті рятувала дівчина Анеля Перковська.

Ударило спинивши часоплин

Пророцтво над слов’янською рікою:

«І упаде тоді звіздар Полин,

І зробиться уся вода гіркою…»

У світ мій, що пророків одкида

У вік, що Божі перекреслив лиця,

Прийшла біда. Така прийшла біда –

О ринуть і на Біблію молиться:

Звізда Полин. Чорнобиль. Гіркота.

Між сторінок – бинтом – закладка біла,

І дівчина – не Божа, не свята,–

Що до дітей крізь тінь смертельну бігла.

Вона своїх не мала ще (коли б?) –

Тоненька стеблиночка білява.

Затамувала в грудях тихий схлип

І матір’ю назвалася по праву

Дитяточкам, що вирвала звідтіль,–

З-під подиху розбудженого пекла,

Ковтнувши сліз невиплакану сіль.

Ще рятувала й ще… І серцем терпла.

Така вона, людська душа жива,

Над безпросвіттям атомного світу!

(Які на це ти вимовиш слова

Із пралюдського нового Завіту.

Богородице, Діво Маріє?...)

Чи є Голгофа ще така крута?!

Відводить очі скорбні медицина.

Моліться ж, обпікаючи вуста,

На матір ненародженого сина.

Немає, мабуть, в Україні такого місця, яке б не було пов’язане з горем Чорнобиля. Комусь довелося стати в ряди тих, хто ліквідовував наслідки аварії, комусь – рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші просто допомагали і матеріально, і морально. Офіційно зареєстровано ліквідаторів аварії 233507 чоловік.

А ось як бачив тоді чорнобильську зону поет Леонід Горлач.

1 учень.

Колючий дріт відрізав нас від світу.                                                                            

 Оскалився дозиметричний пункт,

І рев машин понад буянням цвіту
Зацупив горло, мов смертельний джгут.

2учень.

Летять, летять машини на Чорнобиль,                                                    

 На чорну жур, на погар, на біду.                                                               

І жайвори випурхують з ковдобин,                                        

 Розхитуючи зелень молоду.

3учень.

Але ж усе цвіте і зеленіє,

Але ж весна вродилася яка!

І мозок, мов кора, дерев'яніє,

І порятунку в досвіду шука...

4учень.

Для кого ж це усе росте і квітне.

Кому багаті обіця плоди?

О, квітню злий, рокований мій І

Від України горе відвели.

5учень.

Потік машин із щебенем, цементом,
Повільні трубовози. Легкові.
Пости під запилюженим брезентом.
Дозиметристи спраглі у траві.     

6учень.

Побіля них бродячі пси облізлі,                                             

Що співчуття шукають у людей.                                               

 Гримить шосе в летючому заліззі,                                          

Мов до землі прив'язаний Антей.

7учень.

Та ось уже й Чорнобиль бовваніє.                                                 

взимку був тут, синю воду пив.                                                    

Тепер він мертво у садах біліє,                                                                 

А той колодязь целофан обвив.

8учень.

Дивлюсь на землю, на річкові води                                                           

 І думаю, аж чорний від журби:                                                        

А нам казали: ви — царі Природи...                                                 

А ми ж насправді — атома раби!

9учень.

Дивлюся на Чорнобиль — Землю бачу,

Усю, як є, безмежну і малу,

До озарінь і смерті нетерплячу,

У розквіті — й надовго неживу

. Місто біле, наче змах чаїного крила. Задивилося в голубі води річки, ставків. Яке гарне воно, все у зеленій піні молодого листя! Гарне – лише віддалік. Зблизька воно страшне, це мертве біле місто. Стукають рами з повибиваними шиб­ками. Полощуться на вітрі фіранки. Там, за цими вікнами, буяло життя. Там любили, раділи і сум вали, мріяли, народжували дітей.

 Покинули люди оселі. Не повер­нуться сюди. Ніколи. Трава вже росте через ас­фальт. Мертве місто на спаплюженій землі під розстріляним небом. Вічний докір і — вічне за­питання.

Ми ще не знаємо, та й чи дізнаємось скоро, що втратили разом із Чорнобилем? Які плоди приніс радіоактивний дощ? Двадцять років минуло, а нація не спромоглася встановити навіть кількість тих, хто брав участь у ліквідації аварії. Багато з них уже відійшло у вічність. Вклонімось особисто кож­ному з тих, у кого Чорнобиль забрав життя.

Сьогодні — день Пам'яті. День скорботи і роздумів. Бо нам таки є над чим за­мислитися. Живемо на технологічному вулкані. Чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стало наше суспільство за 24 років зібранішим? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? І скільки таких запитань виникає... Мимоволі хо­четься гукнути: люди! Опам'ятаймося! Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох. І, як писав Хемінгуей, не питайте, по кому б'ють вони. По кожному з нас.

Ведучий І.

На сполох б'ють Чорнобильські дзвони,

Із сьогодення б'ють у майбуття.

Там темна хмарка сльози чорні ронить

На таке ж чорне, покалічене життя.

Ми знаєм про трагедію не з книжки,

її ми бачили в реальному житті.

І зараз бачимо, й ховаєм очі нишком,

Бо ми байдужі, ми уже не ті.

Й пізніше задзвенять трагічно дзвони,

Й заб'є тривога за здоров'я й майбуття,

Та пізно буде, й хмарка сліз не зронить

На те Чорнобилем скалічене життя.

Учитель. Наша незалежна Українська Держава з 5 перших днів свого існування проголосила свій без'ядерний статус і, виконуючи свої зобов'язання перед світовим співтовариством, повністю позбулася х своїх ядерних запасів. 15 грудня 2000 року повністю с виведено з експлуатації Чорнобильську АЕС. І все ж, « тисячі кілограмів смертоносної речовини залишилось у відключеному Чорнобилі.

Радіаційна днина б'є на сполох,                                                                 

 Радіаційні стогнуть небеса.                                                                     

Двадцятий вік — як доля, а не спомин,                                                    

 Як хліб душі і мамина сльоза.

Не все збагнемо і не все пізнаєм, —                                                                     

  Не вистачить життя — і згасне мить.                                                               

Лиш тінь чиясь злетить над небокраєм,                                                    

  І пам'ять тужним болем защемить.

Вона Ікара до життя поверне,                                                                  

Живуча пам'ять людства — не згаса...                                                        

  Я ж чую, чую, зважуючи зерна, —                                                               

  Радіаційні стогнуть небеса.

Жадання людства — зупинити                                                                      

 Безодні атомної смерч.                                                                                      

Ми ж сівачі, ми — сонця діти —                                                                  

 Спроможні зупинити смерть.

Спинити вибухи, ракети,

Роззброїти віки і дні,

Щоб сонце мирної планети

У кожнім сходило вікні.

Щоб трави, колоски і віття

Вогнем не перетліли в прах.

Щоб грізне ядерне жахіття

Не спалахнуло по світах.

Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись,

Чорнобильська пересторога

Волає:

(разом) —Людство, зупинись!